Поезія та проза дерева

  • Друк

 

Тутешнє населення – бойки – це унікальна етнічна група Західних українців, яка до сьогодні зберігає у культурі та побуті свої архаїчні традиції. Порівняти бойків неможливо ні з ким, адже навіть зі своїми сусідами по Карпатах – гуцулами вони різняться як вогонь та вода.

 


Із бойками пов’язана одна з найбільших проблем сучасної української історії, лінгвістики та етнографії: вчені і досі не мають єдиної версії щодо походження ані назви «бойки», ані самих бойків. За однією з версій, бойки – сучасні нащадки кельтських племен. Розповсюджене тут прізвище Грига з кельтської можна перекласти як «пустий хлоп». Більшість вчених все ж схиляються до того, що бойки є предками слов’янського народу білих хорватів, які мали свою державу на цій території 1000 років тому. Бойками вони називаються, швидше за все, тому, що кажуть «боє» замість «так».

 


Бойківський побут чудернацький і дивний для усіх інших горян. Гуцули дуже дивуються з того, що бойки не мали ні мисок ні тарелів, а їли з заглибин у вигляді тарілки, видовбаних просто у дерев’яних столах. Ключем до розгадки може бути цілковита відсутність глиняних покладів на цих землях, тож навіть добуті десь-інде глиняні глечики бойки старанно обмотувати дротом, щоб ті довше служили, вважаючи глиняне начиння справжнім скарбом.

 


Єдине, чого бойки завжди мали в достатку – ліс. Усе життя крутилося довкола лісу, який дарував щоденну поживу – гриби, ягоди, дичину, слугував матеріалом для будівництва хат, меблів, сільськогосподарських інструментів та предметів побуту, а також був основним товаром на продаж. Лісовому господарству бойків навчили австріяки, які принесли у край перші пили, запровадили планові рубки і навчили садити ліс. Справжній економічний розквіт край пережив за радянських часів, коли організувалися лісокомбінати, які поєднали лісозаготівлю, лісообробку та лісовідновлення і в цю діяльність була залучена більшість населення.